дріт

ДРІТ, дро́ту, ч. Металевий виріб у вигляді гнучкої нитки або тонкого прута.

Одні дівчата витискають гострою машинкою листя та пелюсточки, другі оправляють дроти в те листя, треті фарбують (Л. Укр., III, 1952, 491);

Одноманітно гули під вітром телефонні дроти (Шиян, Гроза.., 1956, 188);

*У порівн. [Морж:] У мене вуса, як дріт, колючі! (Корн., Чому посміх. зорі, 1958, 8);

// Дротяна загорожа.

От уже невгамовна людська натура, — навкруги колючий дріт, півсотні бошів з вівчарками, кулемети, домашній крематорій, а вони [ув’язнені] споряться [сперечаються] між собою й ділять шкуру невбитого ведмедя (Ю. Янов., І, 1958, 401).

Значення в інших словниках

1. дріт — дріт іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. дріт — [др'іт] дроту, м. (на) дрот'і, мн. дроти, дроут'іў  Орфоепічний словник української мови
3. дріт — дроту, ч. Металевий виріб у вигляді гнучкої нитки або тонкого прута. || Дротяна загорожа.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. дріт — дріт: ◊ бу́ти на дроті 1. розмовляти по телефону (ср, ст) 2. чекати телефонного дзвінка (ср, ст): Лечу додому і буду на дроті. Але не забудь подзвонити (Авторка) ◊ ви́сіти на дроті довго розмовляти по телефону (м...  Лексикон львівський: поважно і на жарт
5. дріт — Дроту, ч., нарк. Голка до шприца. Дріт зламався.  Словник сучасного українського сленгу
6. дріт — Дріт, дро́ту, -тові, на -ті; дроти́, -ті́в  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
7. дріт — Дріт, дроту м. Проволока. Вас. 199. Єсть у мене нагаєчка з кінця дротом шита. Млр. л. сб. 337. ум. дротик. Драг. 79. дроточок. Я ж думала, що нагаєчка з платочка, аж то вона із проклятого дроточка. н. п.  Словник української мови Грінченка