думний

ДУ́МНИЙ, а, е.

1. розм. Заглиблений у думки; задумливий, замислений.

А Настя мені якось і каже: — Так от чого матуся така думна ходила!.. (Вовчок, І, 1955, 262);

Чорнобривцями заквітчаний [на фото], у рушник прибраний, а сам думний та сумний… (Вас., Вибр., 1954, 13);

// Який виражає заглибленість у думки.

Старий промовив: — недоуми! Занапастили божий рай!.. І думнеє Чоло похмаріло… (Шевч., II, 1953, 26);

Хлопець мовчить. Лице його стає таке думне, горде, хороше (Вас., II, 1959, 55).

2. рідко. Те саме, що гордовитий.

— Чого ж ти така думна? чого погорджаєш поповичами? (Свидн., Люборацькі, 1955, 87).

3. іст. Прикм. до ду́ма 3.

Коли скликали віщі дзвони На думну раду козаків, — Любові й дружби мак червоний У Переяславі зацвів (Рильський, Поеми, 1957, 401);

// Стос. до боярської думи.

Бояри, стольники, думні дяки та всякі інші царедворці — не раз і не два зазирали з-за важких дверей, але цар їм дражливо кивав, щоб не вступали (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 562).

Значення в інших словниках

1. думний — ду́мний прикметник  Орфографічний словник української мови
2. думний — -а, -е. 1》 розм. Заглиблений у думки; задумливий, замислений. || Який виражає заглибленість у думки. 2》 рідко. Те саме, що гордовитий. 3》 іст. Прикм. до дума 3). || Стос. до боярської думи. Думний дяк.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. думний — див. пихатий  Словник синонімів Вусика
4. думний — ГО́РДИЙ (сповнений самоповаги; який виражає особисту гідність), ГОРДОВИ́ТИЙ, АМБІ́ТНИЙ, ГОРДІВЛИ́ВИЙ, ГОРДЛИ́ВИЙ, ДУ́МНИЙ, ДУМЛИ́ВИЙ, ЧИ́ННИЙ розм. (сповнений почуття власної гідності). — Ти не знаєш козацьку вдачу — гордий народ! (С.  Словник синонімів української мови
5. думний — Ду́мний, -на, -не  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. думний — Думний, -а, -е 1) Задумчивый, мыслящій. І думнеє чоло похмарніло. Шевч. (1883) 127. 2) Гордый. Чого ж ти така думна? Чого ти погорджаєш поповичами? Св. Л. 124.  Словник української мови Грінченка