дурка

ДУ́РКА, и, ж., розм. Жін. до ду́рень 1.

Чуючи від матері й брата трохи не щодня, «яка вона дурка, чиста дурка» — вона сама вірила тому (Мирний, IV, 1955, 118);

— Дурко, дурко, — каже дід, — чим же я тебе зобідив?(Барв., Опов.., 1902, 133).

Значення в інших словниках

1. дурка — ду́рка іменник жіночого роду розм.  Орфографічний словник української мови
2. дурка — -и, ж., розм. 1》 Жін. до дурень 1). 2》 жарг. Божевільня.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. дурка — И, ж. 1. Психлікарня, Приблизно місяць її тримали у дурці (Л. Дереш). Одні казали, що вона звалила в Африку з якоюсь благодійною місією, інші — що в дурку у Франківськ (І. Карпа). 2. Божевілля, божевільна ідея.  Словник сучасного українського сленгу
4. дурка — (-и) ж. 1. мол.; жрм. Психіятрична лікарня. [Клава:] Та його ж у дурку треба! (Н. Ворожбит, Житіє простих); У дурці шизофреники їдять вареники (В.  Словник жарґонної лексики української мови
5. дурка — див. дурний  Словник синонімів Вусика
6. дурка — Дурка, -ки ж. Глупая, дурочка.  Словник української мови Грінченка