емір

ЕМІ́Р, а, ч. Титул феодальних правителів у деяких країнах Близького і Середнього Сходу, а також особа, що має цей титул.

Царські війська розбили [в 1868 р.] військо еміра і захопили Самарканд (Іст. СРСР, II, 1957, 238);

Третього дня вони доплили до чужого царства, де вже царював арабський емір (Н.-Лев., IV, 1956, 22).

Значення в інших словниках

1. емір — емі́р іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. емір — -а, ч. Титул феодальних правителів у деяких країнах Близького і Середнього Сходу, а також особа, що має цей титул.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. емір — емі́р (араб. – повелитель, воєначальник) титул феодальних правителів у деяких країнах Азії і Африки; в монархічних арабських країнах – титул синів монарха.  Словник іншомовних слів Мельничука
4. емір — Араб. титул, що означає вождь, командувач, кн.; в період мусульманських завоювань воєначальник, який згодом здійснював владу в завойованій провінції від імені халіфа; у наш час титул правителів деяких араб. держав (еміратів).  Універсальний словник-енциклопедія
5. емір — Емі́р, -ра, -рові; емі́ри, -рів  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)