жебри
ЖЕ́БРИ, ів, мн. Збирання милостині.
Часом через Остапа циганки спізнялися з мандрівкою на жебри (Коцюб., І, 1955, 371);
// Милостиня, зібрана жебранням.
— Ет, що твої жебри! от як той дід сліпий, що сидить біля мосту, — ну, той має всякого добра повну торбу (Коцюб., І, 1955, 133).
◊ Піти́ (ходи́ти) на же́бри (по же́брах, у же́бри), заст. — просити милостиню.
[Ксеня:] Робила, поки могла, а далі пішла по жебрах (Фр., IX, 1952, 354);
Так і виросла [Наталка], навіть здорова дівка виросла — а на жебри ходила (Григ., Вибр., 1959, 351);
Пуска́ти в же́бри — перетворювати на жебраків.
— Не треба нам радців! Годі! — Щоб до в’язниці тягали, як нашого цехмістра! — Здирствами в жебри пускали! (Тулуб, Людолови, І, 1957, 205).
Словник української мови (СУМ-11)