жито
ЖИ́ТО, а, с.
1. Злакова рослина, зерна якої використовуються для виготовлення хліба.
Вилітали запорожці На лан жито жати; Жито жали, в копи клали (Шевч., І, 1951, 203);
Ти пам’ятаєш, як косили ми в полі жито, як порвав я косу (Сос., II, 1958, 369);
*У порівн. Захвилювалась вода, мов жито від вітру. Покотилась валами до берега (Коцюб., І, 1955, 143).
2. Зерно цієї рослини.
Я часто й спав у насінні, — в житі, в просі, в ячмені й горосі на печі (Довж., І, 1958, 28).
3. тільки мн. жита́, і́в. Поля з ростучими на них рослинами жита; самі рослини цих полів.
Минав я полоси житів (Щог., Поезії, 1958, 375);
Хилить вітер жита понад шляхом (Тич., І, 1957, 25).
Словник української мови (СУМ-11)