жужмом
ЖУ́ЖМОМ, присл. У згорнутому, скрученому вигляді, як-небудь (про одяг, тканини).
Гусари й дами пороздягались і накидали жужмом цілу купу одежі на стільцях та на канапі (Н.-Лев., III, 1956, 148);
Він почав підгортати під своє тіло жужмом одежу (Шиян, Вибр., 1947, 299);
// Без усякої системи, купою, одно на друге (на другому).
Кине [Олександра] в хаті все жужмом, а сама чимчикує до корчми (Коцюб., І, 1955, 68);
Пішов [Стоян] у куток двору, де жужмом було звалено різний залізний брухт (Вітч., 7,1948, 68);
// Все разом, великою кількістю.
Коли деякі монголи надто наближалися до їх [тухольських] становищ, зараз скрипіла машина і жужмом летіло каміння на нещасних (Фр., VI, 1951, 128);
Та й під унію простий український люд не йшов жужмом, — чим ближче до Москви, тим менше уніатів (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 482);
*Образно. Нервове піднесення жужмом збило думки і відганяло сон (Смолич, І, 1958, 77).
Словник української мови (СУМ-11)