жужіль
ЖУ́ЖІЛЬ, жу́желі, ж. і жу́желю, ч. Те саме, що жу́желиця¹ 1.
Ніде не буде ні диму, ні газу, ні кіптяви та жужелі (Рудь, Гомін.., 1959, 90);
До жужелю перепалене каміння і трави, гіркі й ароматні, як масті сірійського крамаря (Тулуб, Людолови, II, 1957, 15);
*Образно. Франко розрізняв дві культури в російському суспільстві — культуру прогресивну і культуру реакційну, яка в його очах була половою і жужелем (Рад. літ-во, 3, 1957, 52);
*У порівн. В глибокій борозні Антон зачерпнув шорсткої, як жужіль, землі (Чорн., Визвол. земля, 1959, 202).
Словник української мови (СУМ-11)