завіряти
ЗАВІРЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ЗАВІ́РИТИ, рю, риш, док., перех.
1. Юридично оформляти печаткою і підписом документи, ділові папери і т. ін., стверджуючи їх правильність, достовірність.
— Дам вам вексель, завірю його в нотаріуса (Н.-Лев., III, 1956, 381).
2. також без додатка, розм. Те саме, що запевня́ти 1.
— От, діду, —— говорить Михайло, — Мелася завіряє, що ведмідь був у пасіці… (Вовчок, І, 1955, 343);
— Козаче, — одказала Зінька, .. — мене завірили люди, що тебе нема вже на сім світі… (Стор., І, 1957, 361).
3. діал. Довіряти.
— Коли тобі хто повірить щось, завірить себе і свою долю, чи то свій чоловік, чи пан, ..будь усе гідним того довір’я, не зрадь його ніколи (Фр., III, 1950, 288).
Словник української мови (СУМ-11)