задуха
ЗАДУ́ХА, и, ж.
1. Жарке, гаряче повітря, сповнене випарувань.
[Ніна:] Хто вас просив зачиняти двері! Надворі задуха, спека, а він зачиняє… (Коч., II, 1956, 203);
Хоча тільки травень недавно почався, надворі удень була така спека, а вночі задуха, наче перед жнивами (Мур., Бук. повість, 1959, 265);
// Важке, сперте, бідне на кисень повітря, що утруднює дихання.
Робітники ще довго шуміли. У хаті ставала щораз більша задуха від людських тіл, диму й одягу (Кобр., Вибр., 1954, 126);
Від задухи в хаті Антонові стало важко дихати (Чорн., Визвол. земля, 1959, 17);
Коли б зелені культури раптом припинили свою діяльність, то через деякий час все живе почало б гинути від задухи. Рослини ж вбирають вуглекислий газ і збагачують повітря на кисень (Хлібороб Укр., 10, 1965, 10).
2. розм., чого. Неприємний задушливий запах.
Відхилив [Дорош] двері. Задуха коров’ячого стійла війнула йому в лице (Тют., Вир, 1964, 410).
3. перен. Тяжкі, нестерпні обставини, умови життя.
Сковороді в задусі режиму тодішньої царської Росії нічого іншого не залишалось, як тільки говорити символами, порівняннями та фігурами (Тич., III, 1957, 213).
4. мед. Те саме, що а́стма.
Я трохи покуштував газу. Мене ще й досі бере задуха й часом закінчується страшенними вибухами [кашлю] (Кол., На фронті.., 1959, 7).
Словник української мови (СУМ-11)