закльовувати

ЗАКЛЬО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАКЛЮВА́ТИ, юю́, ює́ш, док., перех.

1. Б’ючи дзьобом, забивати на смерть, заподіювати рани (про птахів).

2. кого, перен., розм. Замучувати, зацьковувати кого-небудь, постійно чіпляючись до нього; допікати, дошкуляти кому-небудь.

— Заскубуть, заклюють вони мене, мамо, як лихі шуляки голубку. — То ти, дочко, не потурай свекрусі (Н.-Лев., II, 1956, 327);

Панасика шкода — заклюють його, так і лишиться «майстром другого класу» (Збан., Малин. дзвін, 1958, 155);

— Нове діло, страшнувато якось навіть подумати… Скажи завтра моїй Параскіці про це — заклює… (Чаб., Балкан. весна, 1960, 233);

// Нападати на кого-небудь, не даючи йому говорити.

— Тільки Степан Іванович Шугай почав прямо і щиро говорити, але його заклювали (Хижняк, Невгамовна, 1961, 14).

◊ [І] ку́ри заклюю́ть див. ку́рка.

3. тільки док. Почати клювати.

Значення в інших словниках

1. закльовувати — закльо́вувати дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. закльовувати — -ую, -уєш, недок., заклювати, -юю, -юєш, док., перех. 1》 Б'ючи дзьобом, забивати на смерть, заподіювати рани (про птахів). 2》 кого, перен., розм. Замучувати, зацьковувати кого-небудь, постійно чіпляючись до нього; допікати, дошкуляти кому-небудь.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. закльовувати — Закльо́вувати, -льо́вую, -вуєш  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
4. закльовувати — Закльовувати, -вую, -єш сов. в. заклювати, -клюю́, -є́ш, гл. Заклевывать, заклевать. Тепер її і кури заклюють. Ном. № 2089.  Словник української мови Грінченка