Словник української мови в 11 томах

законний

ЗАКО́ННИЙ, а, е.

1. Який спирається на закон (у 1 знач.), здійснюється або відбувається відповідно до закону.

Ми боролись не істерикою і не скандальчиком, звичайно, а такими засобами, які цілком лояльні і цілком законні: (Ленін, 7, 1949, 263);

Тепер.. постанова була законна (Гр., II, 1963,377);

// Встановлений законом.

Вірив [Орест] колись, що бодай половина кривд бідних людей походить від того, що нікому пояснити бідолахам їхні законні права (Вільде, Сестри.., 1958, 171);

// Який має право на що-небудь.

Греки Східної імперії називали себе законними спадкоємцями Риму (Скл., Святослав, 1959, 144);

Виріс [Оленчук] на цій землі, зросив її своїм потом і вважав себе законним господарем цього краю (Гончар, Таврія.., 1957, 677);

// розм. Справжній, непідроблений.

Десяцький засунув руку в свою єдину бездонну кишеню, бережно потрусив нею і відразу витягнув.. пожмакований лист. — Осьдечки він, з усіма законними печатками і царськими марками (Стельмах, І, 1962, 511).

Зако́нна дружи́на (жі́нка) кого, чия, розм. — жінка стосовно до чоловіка, з яким вона перебуває у шлюбі;

Зако́нний чолові́к кого, чий, розм.- чоловік стосовно до жінки, з якою він перебуває у шлюбі.

[Залеський:] Судовий наказ зараз зробити треба про повернення гулящої Орини до законного чоловіка в господу (Собко, П’єси, 1958, 43);

Зако́нний шлюб — шлюб, юридичне оформлений відповідно до діючого закону.

2. Який має підставу; справедливий.

— Я вимагаю від Ради солдатських депутатів і від Ради робітничих депутатів прийняти ухвалу і домагатися всіма засобами повернення батальйону в Славгород і повернення батальйону його зброї… — Вимога цілком законна! — почулись голоси з залу (Головко, II, 1957, 547);

«Слово о полку Ігоревім».. становить законну гордість і росіян, і українців, і білорусів (Рильський, III, 1956, 15);

// Закономірний, природний.

Звісно, що її [дівчини] шкода і бажання покрити доччиний [доччин] гріх — зовсім законне (Мирний, V, 1955, 424);

Весна у законні вступає права! (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 199).

3. заст. Відповідний до звичаю, передбачений певним обрядом.

Увішедши [увійшовши] у хату, помолилися [старости], хазяїну поклонилися і почали казати законні речі про порошу, про князя, про куницю, і звели на красну дівицю (Кв.-Осн., II, 1956, 488).

Словник української мови (СУМ-11)

Значення в інших словниках

  1. законний — зако́нний прикметник  Орфографічний словник української мови
  2. законний — (засіб) леґальний; (вирок) правосильний, правочинний, правоможний; (- вимогу) справедливий, умотивований; (- бажання) закономірний, природний; (передбачений обрядом) ЗСТ. належний, узвичаєний.  Словник синонімів Караванського
  3. законний — [закон:ией] м. (на) -н :ому /-н':ім, мн. -н':і  Орфоепічний словник української мови
  4. законний — -а, -е. 1》 Який спирається на закон (у 1 знач.), здійснюється або відбувається відповідно до закону. || Встановлений законом. || Який має право на що-небудь. || розм. Справжній, непідроблений.  Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. законний — СПРАВЕДЛИ́ВИЙ (який ґрунтується на справедливості, правді, має обґрутовані підстави), ЗАКО́ННИЙ, СЛУ́ШНИЙ, ПРА́ВИЙ, ПРА́ВЕДНИЙ, ПРАВДИ́ВИЙ, ПРА́ВНИЙ рідше. Справедливий суд; Справедливе врегулювання міжнародних конфліктів; — Вимога цілком законна!...  Словник синонімів української мови
  6. законний — Зако́нний, -на, -не  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. законний — Зако́нний, -а, -е Законный. зако́нне слово, зако́нні ре́чі. Обрядовыя выраженія, обязательныя при народныхъ обрядахъ, напр. свадебныхъ. Говорили старости законні речі про куницю. Кв. І. 76.  Словник української мови Грінченка