затремтіти
ЗАТРЕМТІ́ТИ, мчу́, мти́ш, док.
1. Почати тремтіти, хвилюватися під впливом якого-небудь сильного почуття (переляку, радості і т. ін.); затрепетати.
Страшно було глянути в ті очі.., дикий звір — і той би злякався того страшного погляду і затремтів би від ляку (Мирний, IV, 1855, 221);
Клава почула по радіо таке, що вся затремтіла від радості (Ткач, Плем’я.., 1961, 54);
// Швидко забитися, запульсувати (про серце).
Її жіноче серце забилося, затремтіло від його скупої ласки (Чорн., Визвол. земля, 1950, 39);
// Задрижати, затруситися.
Од хвилювання він навіть зблід, і одна нога дрібно затремтіла в нервовому дрожі (Головко, II, 1957, 483);
// Зазвучати нерівномірно, переривчасто (про голос, звук).
Голоси затремтіли, от-от заплачуть (Н.-Лев., III, 1956, 310);
— Комусь потрібно було тайно вбити мого сина, — низький глухий голос Опанаса на мить затремтів (Довж., І, 1958, 92);
*Образно. Затремтіли струни у душі моїй… Ніжна, ніжна пісня задзвеніла в ній… (Олесь, Вибр., 1958, 103).
◊ Ко́жна жи́лочка затремті́ла див. жи́лочка.
2. Почати коливатися; задвигтіти.
Раптом т-ррах!.. трах-трах!.. Віконна рама затремтіла, і всі шибки дико задеренчали (Коцюб., І, 1955, 403);
Над лісом загуркотіло, аж земля затремтіла (Томч., Закарп. опов., 1953, 138);
// Замерехтіти, замигтіти (про світло, вогонь і т. ін.).
Промінь затремтів на стіні дрібненькими плямами, потім погас… (Л. Укр., III, 1952, 709);
Затремтіли окремі вогники (Стельмах, Хліб.., 1959, 38).
Словник української мови (СУМ-11)