заціпеніти
ЗАЦІПЕНІ́ТИ, і́ю, і́єш і рідко ЗАЦІ́ПНУТИ, ну, неш, док. Стати нерухомим, нечутливим здебільшого від якого-небудь сильного переживання; заніміти, застигнути.
Батько заціпеніє, уявивши собі шляхи, якими доведеться пройти синові (Собко, Стадіон, 1954, 164);
Щось незбагненне, якийсь підлий страх закрався їй у серце. І тіло заціпеніло (Міщ., Сіверяни, 1961, 105);
Коли тут як ударить грім, як хрясне! Так усі й заціпли (Барв., Опов.., 1902, 220);
// Втратити рухливість від холоду; задубіти, заклякнути.
Від часу до часу піднімався сильний вітер і бив її дощем так у лице, що волосся на чолі перемокло, а рука, що піднімала довгу сукню, заціпеніла із студені (Коб., І, 1956, 89);
*Образно. Мокра зима заціпеніла в цупких обценьках морозу (Досв., Вибр., 1959, 152);
// діал. Вмерти, захолонути.
— Коли б не ота коровиця, пішли б з торбою по селу. Тільки того й було, що капала молочка,— не дала заціпнути дітворі! (Чендей, Вітер.., 1958, 9).
Мов (на́че і т. ін.) заціпені́ти (заці́пнути) — стати нерухомим.
Повітря, небо, дерева — все мов заціпло, мов закаменіло, ані не ворухнеться (Фр., VIII, 1952, 18);
Віктор, а за його спиною Яремченко наче заціпеніли (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 233).
Словник української мови (СУМ-11)