звечора

ЗВЕ́ЧОРА, рідше ІЗВЕЧО́РА, присл. З часу настання вечора; з вечірнього часу.

— Та в мене ще звечора все готово, а запрягти — не забарюся… тілько гукнуть! (Мирний, IV, 1955, 354);

Стають дядьки звечора з гирлигами на причілку і годинами ждуть, доки звір наблизиться, пробираючись до кошари чи до курятника (Гончар, II, 1959, 20);

Він сидів так і перед світом, як ізвечора,— поки аж день забілів (Вовчок, І, 1955, 172);

// розм. Увечері.

Яшко робив клітку.. А робота туго йшла: ножа не було. Ото в обід та звечора й робить хіба (Головко, І, 1957, 130);

Ще звечора були самі лише бутони.. А вранці — тільки глянь! — квітки уже горять (Рильський, III, 1961, 192).

Значення в інших словниках

1. звечора — ЗВЕЧОРА – З ВЕЧОРА Звечора, присл. З часу настання вечора; з вечірнього часу. – Я ще вчора звечора наказав Омелькові, щоб усе готово до від’їзду було (Панас Мирний); Густі хмари, що звечора вкривали небо, зникли (З.  Літературне слововживання
2. звечора — рідше ізвечора, присл. З часу настання вечора; з вечірнього часу. || розм. Увечері.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. звечора — зве́чора прислівник незмінювана словникова одиниця  Орфографічний словник української мови
4. звечора — Зве́чора, присл.  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. звечора — Звечора нар. Наканунѣ вечеромъ. Хто звечора плаче, той уранці буде сміятись. Ном. № 2400.  Словник української мови Грінченка