звичайний
ЗВИЧА́ЙНИЙ, а, е.
1. Який нічим не виділяється серед інших, не має яких-небудь специфічних, визначних особливостей, якостей; простий.
[Антей:] Ти оганьбив свій хист. З богині [статуї] ти зробив товар звичайний (Л. Укр., III, 1952, 438);
Целя повинна була якнайшвидше розсортувати [листи] — окремо звичайні, а окремо рекомендовані (Фр., II, 1950, 313);
Андрій і Денис наймали кімнату в звичайній селянській хаті (Дмит., Наречена, 1959,160);
Василина.. на очах ставала справжньою дівчиною, красивою взимку, звичайною в гарячу пору сільської роботи (Стельмах, II, 1962, 273);
Біля моря добре думається, і звичайні слова набирають таємного й великого змісту (Ю. Янов., II, 1958, 48);
// Буденний, прозаїчний.
Мов незадоволення, мої турботи — все це таке натуральне, таке звичайне (Коцюб., III, 1956, 182);
Живих повернув голову на голос і побачив у кутку літнього капітана… з дуже звичайною, прозаїчною зовнішністю (Ле і Лев., Півд. захід, 1950, 231);
// у знач. ім. звича́йне, ного, с. Те, що є буденним, прозаїчним.
Під пером талановитого художника слова промовистим буває навіть звичайне (Рад. літ-во, 7, 1965, 58).
2. Який не має в собі нічого нового, несподіваного для кого-небудь; звичний.
Літак і електрика стали в колгоспному селі звичайним явищем (Кучер, Зол. руки, 1948, 176);
Гостював саме того літа в учителів брат учительки, Докії Петрівни,— художник. Річ звичайна. Але на глухому селі й це подія — балачок про нього! (Головко, II, 1957, 191);
// Який вважається нормальним.
Консисторія знала, що о. Артемій бере за треби звичайну плату (Н.-Лев., IV, 1956, 169);
І ви бачили, і я бачив — і в кінохроніці, і в кінофільмах фіксування матчів,— і в звичайній дії, і в затриманій (Вишня, І, 1956, 406);
І навіть мармур, дуже крихкий при звичайних умовах матеріал, при великих тисках виявляв також деяку пластичність (Метод. викл. фрез. спр., 1958, 34);
// Загальноприйнятий.
Навряд чи я був хорошим вихователем у звичайному розумінні цього слова (Довж., І, 1958, 14);
Рішення партійних організацій про накладення стягнень на членів і кандидатів у члени цих партійних комітетів та членів ревізійних комісій приймаються у звичайному порядку (Статут КПРС, 1961, 9);
// Загальновідомий.
— Та я знаю, що у них цей рік мав п’ятнадцять місяців. — Як п’ятнадцять? — А так… Окрім звичайних дванадцяти, додалося ще три німецькі: терпень, холодень і голодень (Гончар, III, 1959, 270).
3. Який завжди відбувається або часто буває, зустрічається, повторюється; постійний, повсякденний.
Спектакль починався добропристойно, але після звичайного скандалу брата публіка розходилась і вистава обривалась (Моє життя в мист., 1955, 19);
Таким Денис був лише на полюванні, а в звичайному житті — ледацюга з ледацюг (Тют., Вир, 1964, 240);
Чай і вечеря вже були на столі. Степанида Петрівна сіла на своє звичайне місце (Собко, Біле полум’я, 1952,45);
// Характерний, типовий для кого-, чого-небудь.
Над селом стояв звичайний в осінню пору туман (Коцюб., І, 1955, 353);
Раніше, коли бувало на маршах або вночі під час тісняви на переправах виникали звичайні в таких випадках сутички між їздовими різних частин, Хома тримався подалі від гріха (Гончар, III, 1959, 202).
Бі́льше (ме́нше, рані́ше, пізні́ше і т. ін.) [від] звича́йного — більше (менше, раніше, пізніше і т. ін.), як завжди.
Марко справді не тривожив його вночі, і він прокинувся другого ранку пізніше від звичайного (Мик., II, 1957,324).
4. розм. Вихований, ввічливий.
Якось вони собі гуляли Удвох на улиці, знайшли Дві палички, та й понесли Додому матерям на дрова. Звичайні діточки! (Шевч., II, 1963, 367);
Була [дівчина].. не тільки вродлива, а ще й звичайна та честива (Боккаччо, Декамерон, перекл. Лукаша, 1964, 327);
// Уважний до кого-, чого-небудь, делікатний.
— Панове молодці! — каже [Олеся],— змалечку зазнаю, що ви були у всякому ділі звичайні й обачні; не сподівалась я од вас, козаків, таку собі наругу мати! (Вовчок, І, 1955, 24).
∆ Звича́йний сту́пінь, грам.— назва форми прикметників або прислівників, що є вихідною при зіставленні з іншими ступенями порівняння.
Вищий ступінь прикметників утворюється від основи чи кореня першого, звичайного, ступеня додаванням суфікса —іш або —ш (Курс сучасної укр. літ. мови, І, 1951, 378).
Словник української мови (СУМ-11)