звичайний

ЗВИЧА́ЙНИЙ, а, е.

1. Який нічим не виділяється серед інших, не має яких-небудь специфічних, визначних особливостей, якостей; простий.

[Антей:] Ти оганьбив свій хист. З богині [статуї] ти зробив товар звичайний (Л. Укр., III, 1952, 438);

Целя повинна була якнайшвидше розсортувати [листи] — окремо звичайні, а окремо рекомендовані (Фр., II, 1950, 313);

Андрій і Денис наймали кімнату в звичайній селянській хаті (Дмит., Наречена, 1959,160);

Василина.. на очах ставала справжньою дівчиною, красивою взимку, звичайною в гарячу пору сільської роботи (Стельмах, II, 1962, 273);

Біля моря добре думається, і звичайні слова набирають таємного й великого змісту (Ю. Янов., II, 1958, 48);

// Буденний, прозаїчний.

Мов незадоволення, мої турботи — все це таке натуральне, таке звичайне (Коцюб., III, 1956, 182);

Живих повернув голову на голос і побачив у кутку літнього капітана… з дуже звичайною, прозаїчною зовнішністю (Ле і Лев., Півд. захід, 1950, 231);

// у знач. ім. звича́йне, ного, с. Те, що є буденним, прозаїчним.

Під пером талановитого художника слова промовистим буває навіть звичайне (Рад. літ-во, 7, 1965, 58).

2. Який не має в собі нічого нового, несподіваного для кого-небудь; звичний.

Літак і електрика стали в колгоспному селі звичайним явищем (Кучер, Зол. руки, 1948, 176);

Гостював саме того літа в учителів брат учительки, Докії Петрівни,— художник. Річ звичайна. Але на глухому селі й це подія — балачок про нього! (Головко, II, 1957, 191);

// Який вважається нормальним.

Консисторія знала, що о. Артемій бере за треби звичайну плату (Н.-Лев., IV, 1956, 169);

І ви бачили, і я бачив — і в кінохроніці, і в кінофільмах фіксування матчів,— і в звичайній дії, і в затриманій (Вишня, І, 1956, 406);

І навіть мармур, дуже крихкий при звичайних умовах матеріал, при великих тисках виявляв також деяку пластичність (Метод. викл. фрез. спр., 1958, 34);

// Загальноприйнятий.

Навряд чи я був хорошим вихователем у звичайному розумінні цього слова (Довж., І, 1958, 14);

Рішення партійних організацій про накладення стягнень на членів і кандидатів у члени цих партійних комітетів та членів ревізійних комісій приймаються у звичайному порядку (Статут КПРС, 1961, 9);

// Загальновідомий.

— Та я знаю, що у них цей рік мав п’ятнадцять місяців. — Як п’ятнадцять? — А так… Окрім звичайних дванадцяти, додалося ще три німецькі: терпень, холодень і голодень (Гончар, III, 1959, 270).

3. Який завжди відбувається або часто буває, зустрічається, повторюється; постійний, повсякденний.

Спектакль починався добропристойно, але після звичайного скандалу брата публіка розходилась і вистава обривалась (Моє життя в мист., 1955, 19);

Таким Денис був лише на полюванні, а в звичайному житті — ледацюга з ледацюг (Тют., Вир, 1964, 240);

Чай і вечеря вже були на столі. Степанида Петрівна сіла на своє звичайне місце (Собко, Біле полум’я, 1952,45);

// Характерний, типовий для кого-, чого-небудь.

Над селом стояв звичайний в осінню пору туман (Коцюб., І, 1955, 353);

Раніше, коли бувало на маршах або вночі під час тісняви на переправах виникали звичайні в таких випадках сутички між їздовими різних частин, Хома тримався подалі від гріха (Гончар, III, 1959, 202).

Бі́льше (ме́нше, рані́ше, пізні́ше і т. ін.) [від] звича́йного — більше (менше, раніше, пізніше і т. ін.), як завжди.

Марко справді не тривожив його вночі, і він прокинувся другого ранку пізніше від звичайного (Мик., II, 1957,324).

4. розм. Вихований, ввічливий.

Якось вони собі гуляли Удвох на улиці, знайшли Дві палички, та й понесли Додому матерям на дрова. Звичайні діточки! (Шевч., II, 1963, 367);

Була [дівчина].. не тільки вродлива, а ще й звичайна та честива (Боккаччо, Декамерон, перекл. Лукаша, 1964, 327);

// Уважний до кого-, чого-небудь, делікатний.

— Панове молодці! — каже [Олеся],— змалечку зазнаю, що ви були у всякому ділі звичайні й обачні; не сподівалась я од вас, козаків, таку собі наругу мати! (Вовчок, І, 1955, 24).

∆ Звича́йний сту́пінь, грам.— назва форми прикметників або прислівників, що є вихідною при зіставленні з іншими ступенями порівняння.

Вищий ступінь прикметників утворюється від основи чи кореня першого, звичайного, ступеня додаванням суфікса —іш або —ш (Курс сучасної укр. літ. мови, І, 1951, 378).