звичайний

ЗВИЧАЙНИЙ – ЗВИЧНИЙ – ЗВИКЛИЙ – ЗВИЧАЄВИЙ

Звичайний. 1. Який нічим не виділяється серед інших: звичайний лист, звичайний робітник, звичайна дівчина, звичайна селянська хата, звичайна зовнішність. 2. Те саме, що звичний 2: звичайна плата, звичайна справа, звичайна річ, звичайне явище, звичайні умови, у звичайному порядку. 3. Який звичайно відбувається або часто буває, повторюється тощо: звичайний в осінню пору туман, звичайний гомін, звичайне життя. 4. Вихований, ввічливий: звичайний хлопець. Якось вони собі гуляли Удвох на улиці, знайшли Дві палички та й понесли Додому матерям на дрова. Звичайні діточки! (Т.Шевченко); – Яка звичайна та слухняна дівчина! (Б.Грінченко); Пан сідає, просить господаря і господиню сісти, але ж звичайні, ніде правди діти, стоять перед паном, не сміють... (В.Коховський). Пох. звичайність. [Горнов:] Вони ж кажуть, що я хам; а від хама якої їм звичайності? (М.Кропивницький).

Звичний. 1. Який став чиєюсь звичкою, до якого хтось привчився тощо: звична команда, звична праця (робота), звична точність, звична розкіш, звичне заняття, звичні дії. Люди на війні втрачають звичні уявлення і набувають нових нахилів та звичок (С.Голованівський). 2. Який не має в собі нічого нового, несподіваного для когось: звична форма, звична хвороба, звичне явище. Сагайдачний замовк, але цікавість переборола його звичну стриманість (З.Тулуб); Марія взяла плаща і пішла з двору.. Тікала од звичних кімнат, звичних стосунків, звичних речей (В.Дрозд); Була якась непевність і порожнеча... Щось схоже до кімнати, з якої повиносили старі і звичні меблі, а інших ще не занесли... (Вас. Шевчук). 3. Те саме, що звичайний 3: звичний рух, звичним жестом, звична поза, звичні думки. Щасливий той, кому пером дано Небачене у звичному відкрити, – Його словам судилось вічно жити, З роками лиш міцніти, як вино! (Л.Забашта). 4. Який звик, пристосувався до чогось: звичне око, звичні пальці, звичний до порядку, звичний до роботи, звичне вухо почуло далекий грім, звичні до моря рибалки.

Звиклий. Дієприкм. від звикнути; у знач. прикм. – до якого звик хтось; повсякденний, добре знайомий; призвичаєний до чогось, натренований. Раптом машина стала. Чого це ? Пасажири, очевидно звиклі вже до таких зупинок, заворушилися, дістаючи гроші (Ю.Мокрієв); Ноги, немов непотрібні, самі знали звиклі дороги (М.Коцюбинський); Усе нібито було спокійно, але звикле козацьке око помітило, як зірвалися з болота дикі качки (З.Тулуб).

Звичаєвий. Який стосується звичаю: звичаєве свято. У словосп. звичаєве право (сукупність звичаїв, які стали нормами права внаслідок санкціонування їх державою).