звідник

ЗВІ́ДНИК, рідко ЗВО́ДНИК, а, ч.

1. Той, хто займається звідництвом.

[Сестра Серахвима:] Той Гарасим найперший зводник. Певно він і Василя з Юліаною звів (Мирний, V, 1955, 109);

Улесливо-послужливий швейцар (він же гардеробник, вантажник, зводник і, як треба, викидайло) широко розчинив двері (Кол., Терен.., 1959, 120);

// Той, хто розпускає плітки, зводні.

2. Той, хто зваблює дівчину, жінку.

— Налаяла, витурила старого звідника, ..слинявим ротом поліз цілуватися (Стельмах, І, 1962, 518).

Значення в інших словниках

1. звідник — зві́дник іменник чоловічого роду, істота рідко  Орфографічний словник української мови
2. звідник — рідко зводник, -а, ч. 1》 Той, хто провадить звідництво. || Той, хто розпускає плітки, зводні. 2》 Той, хто зваблює дівчину, жінку.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. звідник — Звідник, -ка м. Обманщикъ.  Словник української мови Грінченка