звій
ЗВІЙ, зво́ю, ч., розм.
1. Звивина, закрут, вигин.
Довга й лінійно рівна дорога, так звана цісарська, була пуста. Вона видавалася тут між полями зміїним звоєм… (Коб., III, 1956, 461);
Ріка заплутує свої звої на Красній долині (Ільч., Вибр., 1948, 51);
// рідко. Кільце, петля.
Вились, як змії, звої хороводів (Л. Укр., І, 1951, 288);
Одна [газель], найбільша — видко, мати тамтих — повалена звоями вужа (Фр., VIII, 1952, 328);
// рідко. Фалда, складка.
Голову велетневі покривав чорний капелюх з широкими крисами, з плечей в нього спадала звоями пелерина (Смолич, Мир.., 1958, 11).
2. Що-небудь звите кільцями, скручене, перевите.
Він.. помахував у одній руці звоєм дроту (Фр., II, 1950, 88);
// Хвилясте пасмо, кучерик волосся.
На чоло [Марійки] нависли буйні звої ясного, золотого волосся (Круш., Буденний хліб.., 1960, 315);
// Сплетіння чого-небудь.
Знадвору веранду обплітав густими звоями дикий виноград (Кучер, Пов. і опов., 1949, 62);
// перев. мн. Клуби (диму, пари і т. ін.).
В таємне поле папороті входжу, крізь звої диму бачу цвіт — ген там, на безбережжі… (У. Кравч., Вибр., 1958, 291).
3. Смужка паперу, полотна і т. ін., згорнута в трубку; сувій.
При другій стіні стояв менший столик, на ньому лежали звої нотного паперу (Л. Укр., III, 1952, 582);
— Лишень самого полотна зо п’ятдесят звоїв по смерті лишилося (Стеф., І, 1949, 80);
*У порівн. Широкий битий гостинець тягнувся, як розвитий звій полотна серед зеленого лісу (Кобр., Вибр., 1954, 75).
4. рідко. Те саме, що зго́рток 2.
Витягла [Зоя] сквапно з спідньої кишені малий звій і розглядала його. В нім був не харч, не пляшечка на медицину.. В нім оповита була.. щаднича книжка вкладок, а в ній гроші (Коб., III, 1956, 469).
Словник української мови (СУМ-11)