звіринець
ЗВІРИ́НЕЦЬ, нця, ч. Спеціально обладнане місце, територія з приміщеннями, клітками, де тримають різних звірів для показу.
— Двадцять чотири [тигри] живцем піймав [Глушака] для звіринців. Усього бувало в житті (Довж., І, 1958, 101);
// збірн. Клітки з різними звірами для показу.
Після обіду мама раптом оголосила, що до міста приїхав звіринець з мавпами, леопардами і ведмедями (Смолич, II, 1958, 102);
[Лука:] У нашому селі ночував мандрівний звіринець (Галан, І, 1960, 458);
*У порівн. Кашель не давав йому спокою. Він бухикав, гавкав, вив, ричав, як цілий звіринець (Коцюб., II, 1955, 434).
Словник української мови (СУМ-11)