здичавілий

ЗДИЧА́ВІЛИЙ, а, е.

1. Дієпр. акт. мин. ч. до здича́віти.

Шмигали сюди й туди здичавілі без господарів коти (Гончар, III, 1959, 13);

Він умів.. ловити в степу здичавілих за літо коней (Донч., IV, 1957, 11);

Мовчали навіть вартові од вежі, здичавілі в степу й охочі до розмови (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 71).

2. у знач. прикм. Дикий, неприручений (про тварин).

Це була вівчарка, здичавіла, жахлива, з ведмежими іклами, від якої тікали навіть вовки (Тулуб, Людолови, I, 1957, 187);

// Некультивований (про рослини).

Скільки оком сягнеш — буяли гірчак та пирій. Та ще, мов синці на тілі ниви, клаптики, здичавілої конюшини (Дмит., Обпалені.., 1962, 20);

// Запущений, порослий бур’яном (про сад, поле і т. ін.).

У цім здичавілім саду Тебе зустрів я на біду (Воронько, Мирний неспокій, 1960, 96);

І шамотить, і шепоче про щось здичавілий степ (Шиян, Переможці, 1950, 39).

3. у знач. прикм., перен. Відвиклий від людей, товариства, нелюдимий.

Причвалала пішки з Грицем аж із Києва тітка Пріська — обшарпана, здичавіла (Юхвід, Оля, 1959, 151).

Значення в інших словниках

1. здичавілий — здича́вілий дієприкметник  Орфографічний словник української мови
2. здичавілий — див. дикий; одинокий  Словник синонімів Вусика
3. здичавілий — -а, -е. 1》 Дієприкм. акт. мин. ч. до здичавіти. 2》 у знач. прикм.Дикий, неприручений (про тварин). || Некультивований (про рослини). || Запущений, порослий бур'яном (про сад, поле і т. ін.). 3》 у знач. прикм., перен. Відвиклий від людей, товариства, нелюдимий.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. здичавілий — ГЛУХИ́Й (про ліс, сад і т. ін. — дуже зарослий, густий), ДИ́КИЙ, НЕЗА́ЙМАНИЙ (про ліс — не змінений втручанням людини); ЗДИЧА́ВІЛИЙ, ЗДИЧІ́ЛИЙ (позбавлений догляду). В глухих дібровах партизани кують відплату ворогам (В. Сосюра); Місце було глухе та дике!...  Словник синонімів української мови
5. здичавілий — Здича́вілий, -ла, -ле  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)