здичавілий

здича́вілий

-а, -е.

1》 Дієприкм. акт. мин. ч. до здичавіти.

2》 у знач. прикм.Дикий, неприручений (про тварин).

|| Некультивований (про рослини).

|| Запущений, порослий бур'яном (про сад, поле і т. ін.).

3》 у знач. прикм., перен. Відвиклий від людей, товариства, нелюдимий.

Значення в інших словниках

1. здичавілий — здича́вілий дієприкметник  Орфографічний словник української мови
2. здичавілий — див. дикий; одинокий  Словник синонімів Вусика
3. здичавілий — ГЛУХИ́Й (про ліс, сад і т. ін. — дуже зарослий, густий), ДИ́КИЙ, НЕЗА́ЙМАНИЙ (про ліс — не змінений втручанням людини); ЗДИЧА́ВІЛИЙ, ЗДИЧІ́ЛИЙ (позбавлений догляду). В глухих дібровах партизани кують відплату ворогам (В. Сосюра); Місце було глухе та дике!...  Словник синонімів української мови
4. здичавілий — Здича́вілий, -ла, -ле  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. здичавілий — ЗДИЧА́ВІЛИЙ, а, е. 1. Дієпр. акт. мин. ч. до здича́віти. Шмигали сюди й туди здичавілі без господарів коти (Гончар, III, 1959, 13); Він умів.. ловити в степу здичавілих за літо коней (Донч.  Словник української мови в 11 томах