здичавіти

ЗДИЧА́ВІТИ, ію, ієш, док.

1. Стати диким, неприрученим (про тварин).

В Австралії динго цілком здичавіли і тепер тут, подібно до наших вовків, чинять серед місцевої фауни великі спустошення (Посібник з зоогеогр., 1956, 19);

// Стати некультивованим (про рослини).

Пеньки моїх кленів обросли губками, яблуні здичавіли, важка картина постала перед моїми очима (Ю. Янов., V, 1959, 143);

Від смерті Аркадія.. ніхто не займався ними [чорнобривцями], і вони здичавіли (Вільде, Сестри.., 1958, 408);

// Стати запущеним, порости бур’яном (про сад, поле і т. ін.).

Поросте бур’янами земля, здичавіє, забудуть люди, яка сівозміна де була… (Кучер, Чорноморці, 1956, 207).

2. перен. Відвикнути від людей, товариства, стати нелюдимим.

Старий зовсім здичавів. Дехто навіть думав, що він збожеволів, бо відчужився зовсім від людей, замкнувся в своїй хаті (Ірчан, II, 1958, 188).

Значення в інших словниках

1. здичавіти — здича́віти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. здичавіти — -ію, -ієш, док. 1》 Стати диким, неприрученим (про тварин). || Стати некультивованим (про рослини). || Стати запущеним, порости бур'яном (про сад, поле і т. ін.). 2》 перен. Відвикнути від людей, товариства, стати нелюдимим.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. здичавіти — Здича́віти, -вію, -вієш  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
4. здичавіти — Здичавіти, -вію, -єш гл. = здичіти. Кота як завезти в ліс, то він зовсім здичавіє і не приступайсь до його. Волын. г. Здичавів хлопець. Св. Л. 158.  Словник української мови Грінченка