зимний
ЗИ́МНИЙ, а, е, розм.
1. Який має низьку або відносно низьку температуру; холодний.
Аж тут повіяв зимний вітерець (Л. Укр., І, 1951, 270);
Зимний дощ цідив, як із відра (Фр., V, 1951, 52);
Надійшла холодна, мокра зима. Порятунком від ворожих куль не змогли вже бути окопи і ями, залиті зимною водою (Ле, В снопі.., 1960, 293);
Він мовчки сідає з ним поруч і звільна Кладе йому руку на зимне чоло (Перв., II, 1958, 374);
// З тривалими, сильними холодами.
Коротке наше літо, і день той близенько: як ягідка в зимну осінь, зів’яне личенько (У. Кравч., Вибр., 1958, 114).
◊ Зи́мний піт — те саме, що Холо́дний піт ( див. холо́дний).
Зимний піт виступив на його чоло. Він утомився своїми гадками, що ніби чорні хмари гнали його й переслідували (Кобр., Вибр., 1954, 39);
Обли́ти зи́мною водо́ю — те саме, що Обли́ти холо́дною водо́ю ( див. вода́).
Петрусь стояв перед нею, мов облитий зимною водою (Фр., IV, 1950, 30).
2. Який не випромінює тепло або дає дуже мало тепла.
Ні, не порожнє небо, і світи Горять в пітьмі не зимними вогнями (Бичко, Простота, 1963, 142).
3. Неутеплений, без опалення.
Вирішили перенести батька в цю другу, холодну половину, куди ніхто не ходив. — Та вона ж зимна, як там лежати? — немов пожаліла батька Безхатчиха (Юхвід, Оля, 1959, 270).
4. перен. Спокійний, стриманий у вияві почуттів.
Прийшла Марта до обіду смутная, тихая і зимная (Вовчок, VI, 1956, 240).
5. перен. Позбавлений душевної теплоти, пристрасті.
Сьогодні стрінемось… Ми станемо знайомі.. Сьогодні тепле «ти», яким любив я звати Тебе в думках, на зимне «ви» зміню (Олесь, Вибр., 1958, 329);
// Який не виражає ніякого почуття; байдужий.
— Тут і дійшли ми до мети… — сказала вона з зимним усміхом (Коб., І, 1956, 84);
І нині — боже! — стигне кров. Згадавши проповідь холодну І погляд зимний… (Пушкін, Є. Онєгін, перекл. Рильського, 1949, 218);
Зимні очі; Зимне слово.
Словник української мови (СУМ-11)