зненавиджений
ЗНЕНА́ВИДЖЕНИЙ, а, е.
1. рідко. Дієпр. пас. мин. ч. до знена́видіти.
Інтелектуалізм сучасної поезії — явище значно ширше, ніж зненавиджена деким теорія наукової поезії (Рад. літ-во, 7, 1967, 24).
2. у знач. прикм. Який викликає до себе зненависть, відразу, злобу; ненависний.
Раптом Інна, та сама зненавиджена Інна, стала наймилішою дівчиною [Дмитру] (Речм., Твій побратим, 1962, 193);
// Який виражає зненависть, сповнений зненависті.
Зоня не звалася зненавидженим словом «гувернантка» (Л. Укр., III, 1952, 647).
Словник української мови (СУМ-11)