зритий
ЗРИ́ТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до зри́ти.
Кін займає місце глухе, заросле високою чорнобиллю, зрите ровами (Мирний, V, 1955, 108);
Мінами зрита лежить дорога (Забашта, Вибр., 1958, 25);
Затягся [Оверко] сердито цигаркою й сердито у воду очима, де, видко, одбилися його ноги босі, рука цигарку держала, а обличчя негарне, віспою зрите… (Головко, І, 1957, 220).
Словник української мови (СУМ-11)