зубожений
ЗУБО́ЖЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до зубо́жити.
Потомки козачі копалися в сирій землі, понівечені, зубожені, темні, якісь каліки, а не люди (Мирний, І, 1949, 369);
Зубожений, доведений до одчаю великими поборами польський посполитий люд бунтується (Кач., II, 1958, 411).
Словник української мови (СУМ-11)