зухвалець
ЗУХВА́ЛЕЦЬ, льця, ч. Зухвала людина.
— Ви скажіть сьому зухвальцю, Що тепер настав день суду (Л. Укр., І, 1951, 384);
Очі всіх шукають маленького зухвальця, що дозволив собі насміятися із старших (Полт., Дит. Гоголя, 1954, 156).
Словник української мови (СУМ-11)