калічений

КАЛІ́ЧЕНИЙ, а, е.

1. Який зазнав каліцтва; покалічений, скалічений.

Найшов її [жінку], подивився… І, сивоволосий, Підняв руки калічені До святого бога, Заридав, як та дитина… І простив небогу! (Шевч., II, 1963, 129);

[Гарасим:] Там їх хур на двадцять буде, і все калічені: у кого руки немає, у кого груди про-стреляні, у того голова зав’язана (Мирний, V, 1955, 95).

2. Ламаний, неправильний (про мову, слова).

Уплило багато часу, і козаки на старості літ.. сяк-так балакали каліченою польською мовою (Н.-Лев., І, 1956, 131);

Через деякий час до кімнати увійшов старий, аж почорнілий дід з костуром у руці й, глянувши на Павла, промовив каліченою російською мовою (Кучер, Голод, 1961, 345).

Значення в інших словниках

1. калічений — калі́чений дієприкметник  Орфографічний словник української мови
2. калічений — див. зіпсований  Словник синонімів Вусика
3. калічений — -а, -е. 1》 Який зазнав каліцтва; покалічений, скалічений. 2》 Ламаний, неправильний (про мову, слова).  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. калічений — Калі́чений, -на, -не  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. калічений — Калічений, -а, -е Искалѣченный... Підняв руки калічені до святого Бога. Шевч. 529.  Словник української мови Грінченка