картяр
КАРТЯ́Р, а́, ч. Завзятий, азартний гравець у карти (у 2 знач.).
Я мушу зауважить, що красунь Павлусь гультяй, ледащо та картяр (Н.-Лев., IV, 1956, 247);
Вже зі злості говорив дехто, що він картяр (Мак., Вибр., 1954, 240);
Сергій Павлович перетворився на того азартного картяра, що, випадково зірвавши велику ставку, йде тепер тільки ва-банк (Шовк., Інженери, 1956, 165);
*У порівн. Від тих думок він загорівся ще дужче, як розгарячілий картяр, що ставить усе на кін (Цюпа, Назустріч.., 1958, 66).
Словник української мови (СУМ-11)