кинджал

КИНДЖА́Л, а, ч. Холодна зброя у вигляді гострого з обох боків клинка, що звужується до кінця.

Понад ліжком на стіні висіли шаблі, ятагани, кинджали, рушниці, гвинтівки (Стор., І, 1957, 234);

Козаки На конях жваво басували. Кинджали з піхов доставали (Граб., II, 1959, 247);

Карпо миттю підстрибнув й спритно вхопив ту руку, в якій уже був кривий турецький кинджал (Ле, Наливайко, 1957, 300).

Значення в інших словниках

1. кинджал — кинджа́л іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. кинджал — б.з. запоясник, мр. кортик; (тригранний) стилет.  Словник синонімів Караванського
3. кинджал — див. ніж  Словник синонімів Вусика
4. кинджал — [киенgал] -ла, м. (на) -л'і, мн. -лие, -л'іў  Орфоепічний словник української мови
5. кинджал — -а, ч. Холодна зброя у вигляді гострого з обох боків клинка, що звужується до кінця.  Великий тлумачний словник сучасної мови
6. кинджал — КИНДЖА́Л, а, ч. Холодна зброя у формі гострого з обох боків клинка, що звужується до кінця. Понад ліжком на стіні висіли шаблі, ятагани, кинджали, рушниці, гвинтівки (О.  Словник української мови у 20 томах
7. кинджал — КИНДЖА́Л, КИНЖА́Л розм., ЗАПОЯ́СНИК заст., ЧИНГА́Л заст. Понад ліжком на стіні висіли шаблі, ятагани, кинджали, рушниці, гвинтівки (О. Стороженко); За поясом стримів кинжал з золотим держалном (І.  Словник синонімів української мови
8. кинджал — Кинджа́л, -ла; -джа́ли, -лів  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
9. кинджал — Кинджал, -лу м. Кинжалъ. А є у нас, коли хочеш, турецькі запоясники, кинджали, однакі завдовжки і одного майстера. К. ЧР. 168.  Словник української мови Грінченка