клечання
КЛЕ́ЧАННЯ, я, с.
1. етн. Відрубані гілки з листям, якими на зелені свята прикрашають хату, двір.
Діждалися, Уквітчали [батько і Ярина] хату І любистком, і клечанням (Шевч., І, 1951, 284);
— Це ж сьогодні зелена неділя,— промовив Данько, замріявшись. — Скільки того клечання понатягають хлопці з лісу!.. (Гончар, Таврія, 1952, 236);
*У порівн. Немов клечанням, листям тютюновим Заквітчані всі хати і двори (Воронько, Тепло.., 1959, 174).
2. поет. Зелена рослинність, зелень.
Земля вдягла рясне убрання, В клечанні села й городи (Криж., Срібне весілля, 1957, 123).
Словник української мови (СУМ-11)