ковпак
КОВПА́К, а, ч.
1. Головний убір конусоподібної, овальної та ін. форми.
Із-за кущів вийшов.. паруб’яга у білому кухарському ковпаку (Гончар, Таврія, 1952, 169);
Блазенський ковпак.
2. Накривка, накриття круглої, конусоподібної та ін. форми над чимось.
На багатьох дотах вони встановили броньовані ковпаки (Кучер, Дорога.., 1958, 108);
Генератори тут розміщені не в будинку, а під спеціальними металевими ковпаками, які легко зняти з допомогою крана (Рад. Укр., 10.11 1960, 1).
◊ Жи́ти (прожи́ти, перебува́ти і т. ін.), як (на́че, мов і т. ін.) під [скляни́м] ковпако́м — бути ізольованим, відірваним від суспільного середовища, жити ізольовано, відірвано від нього.
— Що ви можете знати про це, коли ви все життя прожили, наче під скляним ковпаком? (Вільде, Сестри.., 1958, 528).
Словник української мови (СУМ-11)