ковтун
КОВТУ́Н, а, ч.
1. Жмут збитого волосся, вовни, шерсті.
І довгі коси в реп’яхах О поли бились в ковтунах (Шевч., І, 1951, 361);
Матрос.. помацав голову.. На маківці ковтун чуба злипся і зашкаруб (Мик., II, 1957, 214);
З їхніх кожухів, як з неострижених баранів, у всі боки ковтунами летіла вовна (Чорн., Потік.., 1956, 78).
2. мед., вет. Хвороба шкіри в людей на голові та в коней під гривою, при якій волосся сплутується й злипається.
Словник української мови (СУМ-11)