ковтун
КОВТУ́Н, а́, ч.
1. Жмут збитого, склеєного, забрудненого волосся, вовни, шерсті і т. ін.
І довгі коси в реп'яхах О поли бились в ковтунах (Т. Шевченко);
Маленька, миршавенька кобильчина з довгими ковтунами шерсті плентається повільно, жуючи свою власну долю (М. Івченко);
Матрос .. помацав голову .. На маківці ковтун чуба злипся і зашкаруб (І. Микитенко);
З їхніх кожухів, як з неострижених баранів, у всі боки ковтунами летіла вовна (С. Чорнобривець);
Поліщучки бояться обрізати свої ковтуни, бо кажуть, що це дуже шкодить здоров'ю (М. Малиновська).
2. вет., мед. Хвороба шкіри в людей на голові та в коней під гривою, при якій волосся сплутується й злипається; трихома.
Не від надмірної чистоти й охайності з'являлися у людей чиряки, лишаї, парша, короста, ковтун (з наук.-попул. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)