козир
КО́ЗИР, я, ч.
1. У картярській грі — карта тієї масті, що оголошується старшою та б’є будь-яку карту інших мастей.
— Не завжди і чирва — козир! (Головко, II, 1957, 182).
◊ Ко́зир (усі́ ко́зирі) до рук (у ру́ки кому, у рука́х чиїх, у кого) — хтось має перевагу в чому-небудь.
Швидкісний режим роботи, на який перейшли майже всі ткалі,— ось козир у руках шовківників для підвищення продуктивності праці (Роб. газ., 15.УІ 1966, 1);
— Ви хоч би шаховий [гурток] узяли на себе. У вас же, здається, третя категорія.. — Друга. — От бачите.. Вам усі козирі до рук (Мушк., Чорний хліб, 1960, 108).
2. перен. Те, що у відповідний момент може дати комусь перевагу в чому-небудь.
— Наближається військо Османове, а пани ще по маєтках сидять. Та ми [козаки] — останній козир королівський! (Тулуб, Людолови, II, 1957, 492);
Він знав: якщо станеться неприємність — Федір змушений буде його виручати. Він звик покладатися на цей свій козир (Руд., Вітер.., 1958, 261).
♦ Ходи́ти (стоя́ти, виступа́ти і т. ін.) ко́зирем — тримати себе по-молодецькому, поважно або гордовито, зарозуміло; козиритися.
— Да, Петре, от так справи. Мабуть, козирем ходить Пилип? (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 757);
— А то ж як? — кажуть, стоячи козирем, міщани (Сл. Гр.);
Іван попереду з гармонією у руках, виступа козирем (Мирний, V, 1955, 212).
Словник української мови (СУМ-11)