козлячий
КОЗЛЯ́ЧИЙ, а, е. Прикм. до козе́л 1, 2; цапиний.
Хіба ж їм я те м’ясиво або ж п’ю крівцю козлячу? (Сл. Гр.);
Отак він і зачастив у родину чинбаря, з часом привик до поганого духу та навчився чинити волові, кінські і козлячі шкури (Стельмах, II, 1962, 114);
// Пошитий із шкіри, хутра цапа.
Козлячі чоботи; Козлячий комір.
Словник української мови (СУМ-11)