колисати
КОЛИСА́ТИ, колишу́, коли́шеш і рідко колиса́ю, колиса́єш; наказ. сп. колиши́; недок. Те саме, що колиха́ти.
Вода їх так м’яко й рівно колисала… (Смолич, II, 1958, 14);
Як ми будем, молодий козаче, мандрувати, Хто ж буде наше дитятко колисати? (Чуб., V, 1874, 339);
В колисці запхинькала дитинка, і Оленка кинулась колисати мале (М. Ол., Леся, 1960, 53);
*Образно. Якісь солодкі, любі спогади та думи колисали його серце (Коцюб., І, 1955, 70);
Сонце спустило вервечки і колисає мене (Др.-Хмара, Вибр., 1969, 50).
Колиса́ти до сну — присипляти кого-небудь.
Довгі, тужливі пісні, що вона співала тихим, але звучним голосом, колисали його до сну (Фр., II, 1950, 110).
Словник української мови (СУМ-11)