колун
КОЛУ́Н, а́, ч. Важка, з тупим клиноподібним лезом сокира для розколювання колод і дров.
Дядько Микола смачно навпіл розколює березові і грабові кряжі. Робить це він так: підійме над головою колуна, замахнеться, скаже «гех» — і дерево розвалюється надвоє (Стельмах, Гуси-лебеді.., 1964, 25).
Словник української мови (СУМ-11)