конари
КОНА́РИ, ів, мн. (одн. кона́р, а, ч.), діал. Грубі гілки, що ростуть від стовбура дерева.
Під скрип могутніх конарів дубових складались першії мої пісні (Фр., XI, 1952, 163);
Переходив [свист] хвилями у дике, невловиме виття — вихру чи звірів? А з ними у парі йде скрипіт та стогін грабових конарів та плач смерекових велетнів (Круш., Буденний хліб.., 1960, 263).
Словник української мови (СУМ-11)