копотіти
КОПОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, недок., розм. Стукаючи, тупаючи, іти, бігти дрібними кроками.
Ой ще зілля не кипить, А вже милий копотить (Чуб., V, 1874, 417);
— Діду! Діду! — гукав хлопчик, чимдуж копотячи з гори (Мирний, І, 1954, 165);
Вони [повстанці] вже переїхали через браму і копотять горі дорогою (Фр., VIII, 1952, 302);
// Стукати, тупати, ідучи, біжачи дрібними кроками.
Летить наш кінь! Він копитами на цілий всесвіт копотить… (Тич., II, 1957, 208);
На вулиці Горького чисто, просторо, і ранком в урочистій тиші лиш дзвінко копотить чобітками дітвора та підлітки по асфальтових тротуарах (Нар. тв. та етн., 2, 1962, 97).
Словник української мови (СУМ-11)