корогва
КОРОГВА́, и́, ж.
1. заст. Прапор.
— А корогву принесли? — Ось вона! Є! — обізвався Мажуга і, розгорнувши, підняв (Коцюб., II, 1955, 81);
// іст. Військовий бойовий прапор.
Хай заграють сурмачі; Сутим золотом засяють Корогви і пірначі (Щог., Поезії, 1958, 203);
Хвала безсмертним Жовтим Водам, Огням козацьких корогов! (Рильський, III, 1961, 145).
2. Підрозділ у польсько-литовській армії XVI— XVII ст. та в козацькому війську.
Кілька кінних корогов.. раптом повернули знову через річку, до правого берега (Кач., Вибр., 1953, 21).
3. церк. Прикріплене до довгого держака полотнище (чи бляха) з зображенням Христа або інших святих, яке несуть під час хресного ходу.
Ми увійшли в церковцю.. Двома рядками стоять корогви (Н.-Лев., II, 1956, 401);
З відчиненої брами Січової Покровської церкви виходив столітній батюшка з причтом, півчими, корогвами і святою водою (Довж., І, 1958, 234).
4. заст. Шматок червоної тканини, вивішуваний уранці після шлюбної ночі, якщо молода виявлялася незайманою.
Біля червоної корогви казились п’яненькі молодиці і стара баба: танцювали, вибивали тропака (Стор., І, 1957, 360).
Словник української мови (СУМ-11)