корогва
КОРОГВА́, и́, ж.
1. заст. Прапор.
– А корогву принесли? – Ось вона! Є! – обізвався Мажуга і, розгорнувши, підняв (М. Коцюбинський);
Увiходять одна по однiй стрункi групи цехiв – кожен iз своєю корогвою .. На корогвах гаптованi шовком i золотом емблеми вiдповiдного ремества: черевик, ножицi, стрiла, риба i т. iн. (І. Кочерга);
// іст. Військовий бойовий прапор.
З рук Владислава козацька старшина отримала бойову корогву кармазинового кольору, булаву й інші військові клейноди (А. Кащенко);
Хвала безсмертним Жовтим Водам, Огням козацьких корогов! (М. Рильський);
– Не всі чоловіки стали під військові корогви. Я вчора й сьогодні об'їхав Поділ – половина їх сидить дома (В. Малик).
2. іст. Підрозділ у польсько-литовській армії XVI–XVII ст. та в козацькому війську.
Кілька кінних корогов .. раптом повернули знову через річку, до правого берега (Я. Качура);
Виринуло раптом польське військо.., зашуміли залізними крилами, втиканими білим пір'ям, королівські гусари і стали шахівницею, вийшли панцирні корогви в гартованих кольчугах (Р. Іваничук).
3. рел.-церк. Прикріплене до довгого держака полотнище чи бляха із зображенням Христа або інших святих, яке несуть під час хресного ходу, похорону і т. ін.
Прийшли попи з корогвами, Задзвонили дзвони. Поховали громадою, Як слід, По закону (Т. Шевченко);
Ми увійшли в церковцю .. Двома рядками стоять корогви (І. Нечуй-Левицький);
З відчиненої брами Січової Покровської церкви виходив столітній батюшка з причтом, півчими, корогвами і святою водою (О. Довженко);
Один із них [священиків] ніс великого позолоченого хреста, а троє високо здіймали багряні церковні корогви (В. Шкляр).
4. етн. Прикріплений до держака шматок тканини, що має символічне значення в обрядах весілля, поховання і т. ін.
Весілля либонь було невдачливе, на другий день корогва на воротях не розвівалася, та й молоді не знать куди скрились (Панас Мирний);
Враз його погляд зупинився на жалібній корогві, застромленій у тин (М. Коцюбинський).
Словник української мови (СУМ-20)