кочерга
КОЧЕРГА́, и́, ж.
1. Те саме, що коцюба́ 1.
Кочерга до печі хазяйка — вона своє діло зна, жар загріба (Номис, 1864, ,№ 10295);
Саме став топитися тол. Партизани залізними невеличкими кочергами почали вибирати його в дерев’яні скриньки (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 775).
◊ Ні бо́гові сві́чка, ні чо́ртові кочерга́ див. бог.
2. тільки мн. Сукупність знарядь, якими пораються біля печі (коцюба, рогач, дерев’яна лопата тощо).
Мар’я ходила, як сова, насуплена — мовчазна, торохтіла кочергами, мисками, горшками (Мирний, III, 1954, 155);
Кинулась [мати] деркач з-під печі.., закладений кочергами, витягати (Тич., І, 1957, 258).
3. тільки мн. Те саме, що кочере́жник.
В кочергах, під припічком і по всіх темних закутках притаїлись, сумуючи, діди (Вас., І, 1959, 215);
Як ішов у хату, взяв вила-трійчатки й поставив у кочергах (Головко, II, 1957, 135).
Словник української мови (СУМ-11)