кочерга
КОЧЕРГА́, и́, ж.
1. Те саме, що коцюба́ 1.
Кочерга до печі хазяйка – вона своє діло зна, жар загріба (Номис);
Саме став топитися тол. Партизани залізними невеличкими кочергами почали вибирати його в дерев'яні скриньки (М. Стельмах);
У хаті коваля було повно залізних речей..: кочерга, щоб ворушити дрова, гаки для одежі та в'язанок цибулі й часнику, металеве окуття печі (Г. Пагутяк).
2. тільки мн. Сукупність знарядь, якими пораються біля печі (коцюба, рогач, дерев'яна лопата і т. ін.).
Мар'я ходила, як сова, насуплена – мовчазна, торохтіла кочергами, мисками, горшками (Панас Мирний);
Кинулась [мати] деркач з-під печі.., закладений кочергами, витягати (П. Тичина);
За грози на Русі хутчій виносили на двір кочерги, помело, лопати і складали все те навхрест (В. Чемерис).
3. тільки мн. Те саме, що кочере́жник.
Забившись у глухий куток хати, – між піччю і кочергами, стояла [Галя] і неутішно плакала (Панас Мирний);
Як ішов у хату, взяв вила-трійчатки й поставив у кочергах (А. Головко);
– Мокрино, йди ж до столу. Чого ти там, у кочергах? – Та, може ж, подати що... – Все є, – загукали гості (О. Бердник).
Словник української мови (СУМ-20)