кривуляти
КРИВУЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., розм.
1. Іти, їхати і т. ін., раз у раз відхиляючись від прямого шляху.
Здалеку пяний ледар кривуляє по степу (Тич., І, 1957, 172);
За вибалком машина почала кривуляти, як п’яна,— ми думаємо, що куля вдарила в механізм (Ю. Янов., 1, 1954, 65).
2. Пролягати криною, зигзагоподібною лінією (про шлях, річку тощо); звиватися.
Дорога кривуляла в густому сосновому лісі (Коп., Як вони.., 1961, 71);
Широка, втоптана стежка кривуляла, кидалася то ліворуч, то праворуч, вигиналася дугою до лісу (Мушк., День.., 1967, 44).
3. рідко. Те саме, що кульга́ти 1; шкутильгати.
Безногий ішов, кривуляв (Чуб., V, 1874, 05).
Словник української мови (СУМ-11)