круча
КРУ́ЧА, і, ж.
1. Високий стрімкий берег; урвище.
Сонце саме сходить з-за Дніпрової кручі (Вовчок, І, 1955, 92);
Круча сажнів у два заввишки круто уривалася згори і спадала у воду (Гр., І, 1963, 352);
Па високій кручі над Дністром догоряло Тарасове вогнище (Довж., І, 1958,276);
// Крута, майже прямовисна гора.
Тисячі тронів упало.., але титанова [Прометея] круча стоїть (Л. Укр., І, 1951, 190);
Бульдозери зрізали кручу, розрівнюючи майбутнє подвір’я (Руд., Остання шабля, 1959, 22).
2. рідко. Глибоке місце в річці.
Кругом вода,— кругом.. чорніють безодні кручі… (Мирний, III, 1954, 232);
Попав у кручу та й утоп (Сл. Гр.).
Словник української мови (СУМ-11)