круча

КРУ́ЧА, і, ж.

1. Високий стрімкий берег; урвище.

Сонце саме сходить з-за Дніпрової кручі (Марко Вовчок);

Круча сажнів у два заввишки круто уривалася згори і спадала у воду (Б. Грінченко);

На високій кручі над Дністром догоряло Тарасове вогнище (О. Довженко);

// Крута, майже прямовисна гора.

Тисячі тронів упало.., але титанова [Прометея] круча стоїть (Леся Українка);

Віра Павлівна пішла до парку, що колись звався Царським садом і видовжився понад Дніпровими кручами геть аж до Печерська (Б. Антоненко-Давидович);

Бульдозери зрізали кручу, розрівнюючи майбутнє подвір'я (М. Руденко).

2. Глибоке місце в річці.

Попав у кручу та й утоп (Сл. Б. Грінченка);

Кругом вода, – кругом .. чорніють безодні кручі... (Панас Мирний);

Схилився [Сергійко] над кручею, де вода була аж чорна від глибизни, і почав притоплювати відро, щоб набрати води (А. Дімаров).

Значення в інших словниках

1. круча — (стрімкий схил) прірва, урвище, обрив.  Словник синонімів Полюги
2. круча — кру́ча іменник жіночого роду  Орфографічний словник української мови
3. круча — Урвище, стромовина, стрімчак, д. бескет, крутояр, крутосхил, крутизна, крупина, облаз; (крутий берег) крутобережжя; Р. кручія, вир.  Словник синонімів Караванського
4. круча — див. безодня; вир  Словник синонімів Вусика
5. круча — [круча] -ч'і, ор. -чеийу  Орфоепічний словник української мови
6. круча — -і, ж. 1》 Високий стрімкий берег; урвище. || Крута, майже прямовисна гора. 2》 рідко. Глибоке місце в річці.  Великий тлумачний словник сучасної мови
7. круча — Урвище, урвисько, бескид, бескед, строма, див. обрив  Словник чужослів Павло Штепа
8. круча — У́РВИЩЕ (прямовисний, стрімкий схил чого-небудь), ПРІ́РВА, КРУ́ЧА, КРУТИЗНА́, КРУТО́ВИНА, СТРОМОВИ́НА, КРУТОСХИ́Л, КРУТОЯ́Р рідше, ОБРИ́В, БЕ́СКИ́Д (БЕ́СКЕ́Д) (БЕ́СКЕ́Т), ОБВА́Л рідше, У́РВИСЬКО розм., О́БЛАЗ діал., ОБІ́РВИЩЕ діал.  Словник синонімів української мови
9. круча — Кру́ча, -чі, -чі, -чею, на кру́чі; кру́чі, круч, кру́чам  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
10. круча — КРУ́ЧА, і, ж. 1. Високий стрімкий берег; урвище. Сонце саме сходить з-за Дніпрової кручі (Вовчок, І, 1955, 92); Круча сажнів у два заввишки круто уривалася згори і спадала у воду (Гр.  Словник української мови в 11 томах
11. круча — Кру́ча, -чі ж. 1) Крутизна, обрывъ. Тече річка невеличка, підмиває кручі. Лукаш. 55. Ой де кручі високії, то там броди глибокії. н. п. Кинувся гурт (свиней) із кручі в озеро та й потонув. Єв. Л. VIII. 33. 2) Глубокое мѣсто въ рѣкѣ. Попав у кручу та й утоп. Мирг. у.  Словник української мови Грінченка