купець
КУПЕ́ЦЬ, пця́, ч.
1. Власник торговельного підприємства, особа, що займається приватною торгівлею.
Почався ярмарок. Купці порозкладували свій товар, повідчиняли лавки (Кв.-Осн., II, 1956, 404);
Там під горою, під бором їхали купці з набором (Фр., XIII, 1954, 386);
// У дореволюційній Росії — особа, що належала до купецького стану.
Кожний вишукував товариша по своєму пір’ю: пани віталися тільки до панів, купці — до купців (Мирний, III, 1954, 258);
Ти несеш, столице давня, Мак червоний у руці. Зникли в далечі безславній І купці твої, й ченці (Рильський, III, 1961,87).
2. заст. Покупець.
Він з жінкою своєю ходить-походжає та спродає, та гроші лічить, та балакає й жартує з купцями своїми, та погукує на наймита свого (Вовчок, І, 1955, 309);
Не зараз угадав крамар, на який товар я купець (Март., Тв., 1954, 206);
Продайте кобзи, флейти, ліри Як знайдуться на них купці (Еллан, І, 1958, 280).
Словник української мови (СУМ-11)